Человек против бигфута (2021)

Он... нет, скорее, они начали двигаться иначе. Тени плясали, як демони... або як п'яні на суботній вечірці. Джейк зупинився, відчуваючи, як холодний піт стікає по спині. Він знав, що це місце небезпечне, але тепер це стало щось більше. Щось, що не можна було пояснити логікою чи звичайним страхом.

Тиша. Не просто відсутність звуку — ніби повітря перетворилося на вату. Він намагався згадати, чому взагалі вирішив піти сюди. Брат. Так, брат. Але чи був це справді він, той голос у телефоні? Чи це був... щось інше? Ви теж це відчуваєте? Чи мені здалося?

Запах старої деревини, що пахне часом, змішувався з чимось гнилим, ніби земля сама почала розкладатися. Джейк натиснув на ліхтарик, але світло було слабким, ніби воно боялося розкрити те, що ховалося в темряві. Він крокнув вперед, і щось хруснуло під ногою. Гілка? Чи кістка? Не важливо. Важливо було не зупинятися.

Потім це сталося... ти зрозумієш, про що я. Щось велике, масивне, рухалося серед дерев. Не так, як звір, а ніби сама тінь ожила. Джейк відчув, як його серце завмерло, а потім почало битися з подвоєною силою. Він намагався міркувати, але розум відмовлявся працювати. Страх? Так, але не тільки. Щось набагато глибше, ніби ця істота знала його краще, ніж він сам.

Він повернувся, але шлях назад зник. Дерева зімкнулися, ніби живий лабіринт. Джейк почув шепіт. Чи то вітер, чи то голоси? Вони говорили щось, що він не міг зрозуміти, але відчував кожне слово на шкірі.

"Ти не знаєш, що шукаєш", — прошепотіло щось. Чи це був його власний голос? Він не міг бути впевнений. Але одне він знав точно: це була гра, і правила встановлював не він.