Хостел (2005)

Они вирушили в дорогу, наче звичайні туристи: два американці, Джош і Пакстон, та їхній ексцентричний супутник з Ісландії, Олі. Їхня мета була простою — секс-туризм по Європі. Братислава, з її обіцянками дешевих розваг та східноєвропейських красунь, здавалася ідеальним місцем. І справді, перші дні були наче зі сну: дівчата, алкоголь, вечірки, які розтягувалися до ранку. Але потім це сталося... Ти знаєш, про що я.

Вони потрапили до готелю, який спочатку здавався мрією: старовинні меблі, запах старої деревини, що пахне часом, тіні, які плясали на стінах, ніби демони... чи, може, просто як п’яні на суботній вечірці. Атмосфера була густою, наче повітря перетворилося на вату. Тиша. Не просто відсутність звуку — щось більше. Ви теж це відчуваєте? Чи мені здалося?

Олі першим звернув увагу на деталі. Він завжди був тим, хто помічав те, що інші ігнорували. "Ці двері... вони занадто товсті, — сказав він, — і замки... вони не для того, щоб хтось не зайшов, а щоб хтось не вийшов". Джош сміявся, але сміх був нервовим, наче він сам це відчував.

Потім вони зникли. Спочатку Олі. Він просто не повернувся в кімнату. Пакстон казав, що це його вибрик, що він, мабуть, знайшов собі якусь дівчину. Але потім зник і Джош. Пакстон залишився один. І саме тоді він почув звуки. Не голоси — щось інше. Метал по металу. І запах... міді? Ні, крові.

Він намагався втекти, але коридори змінювалися, ніби живий лабіринт. Тіні рухалися за ним, наче граючи. А потім він побачив їх. Людей у масках. Вони не казали нічого, просто дивилися. І в їхніх руках були інструменти. Не звичайні — хірургічні.

Ви коли-небудь відчували, як страх перетворюється на щось фізичне? Ніби тіло розуміє раніше за розум. Він біг, але знав, що це марно. Готель був не просто будівлею — він був пасткою.

І потім... ти знаєш, що було далі. Чи не так?