8 с половиной (1963)

Он... нет, скорее, они начали двигаться иначе. Тени плясали, як демони... або як п'яні на суботній вечірці. Режисер сидів у своєму кабінеті, заваленому паперами, які пахли старою деревиною, наче час сам став матерією. Він дивився на стіну, де висів портрет його батька — чи то батька? Ні, це був хтось інший, але він не міг пригадати. Тиша. Не просто відсутність звуку — ніби повітря перетворилося на вату, яка давить на вуха. Ви теж це відчуваєте? Чи мені здалося?

Його рука ковзнула по столу, наштовхнувшись на пляшку з ліками. Вони завжди були поруч, як старі друзі, які вже набридли, але від яких не можна відмовитися. Він проковтнув одну, дві — чи три? Не важливо. Потім це сталося... ти зрозумієш, про що я. Щось на зразок спалаху, але не світла, а чогось іншого. Ніби хтось торкнувся його плеча, але в кімнаті нікого не було. Чи було?

Він підвівся, і його ноги повели його до вікна. За ним — місто, яке він знав напам'ять, але зараз воно здавалося чужим. Вулиці вигиналися, як змії, а світла фар нагадували очі звірів. Він почув запах дощу, який ще не почався, але вже висів у повітрі, як обіцянка. Чи загроза? Він не міг вирішити.

Його думки знову попливли. Він бачив себе дитиною, яка бігла по полю, але це був не він. Ні, це був хтось інший. Або, може, це все-таки він? Границі розмивалися, як акварель на мокрому папері. Він намагався втриматися за щось тверде, але все навколо було м'яким, як пісок під пальцями.

"Чому ти не можеш просто зупинитися?" — прошепотів він, але це був не його голос. Чи був? Він закрив очі, і перед ним з'явився образ жінки. Вона сміялася, але в її очах була тінь. Він хотів запитати її щось, але слова застрягли в горлі, як кістка.

Тоді він зрозумів: він не намагається втекти від минулого. Він намагається наздогнати його. Але чи варто? Ви теж так думаєте?