Нахимовцы (2021)

Они... нет, скорее, они начали двигаться иначе. Близнюки, які народилися в сім'ї, де кожен чоловік — моряк. Батько, з його залізною волею та мрією про флот, що передається з покоління в покоління. Він бачив їх у мундирах, на палубах кораблів, серед хвиль, які обіймають горизонт. Але вони... вони бачили інше. Легкі гроші, вечірки, свободу. Чи то свободу? Можливо, просто втечу.

Потім це сталося. Ви знаєте, про що я. Тінь, що повільно обвивала їх, як туман над річкою. Банда. Не просто група хлопців — щось більше, щось, що втягувало, як водоворот. Вони навіть не помітили, як опинилися в середині. А потім — тиша. Не просто відсутність звуку — ніби повітря перетворилося на вату. Ви теж це відчуваєте? Чи мені здається?

Запахи. Стара деревина, що пахне часом, і щось ще — гірке, як після дощу. Вони стояли там, серед цього, і розуміли: треба вибирати. Але як? Їхній світ розколовся навпіл, як льодовик. З одного боку — батько, його очі, повні розчарування. З іншого — тінь, що обіцяла легкість. Але легкість — це обман. Ви ж знаєте, правда?

Нахимовське училище. Воно стало їхнім порятунком, хоча вони цього не розуміли. Там було важко. Дуже. Але саме там вони почали відчувати себе... чи то сильнішими? Чи просто іншими. Тіні плясували, як демони... або як п'яні на суботній вечірці. Але вони вже не боялися. Чи то перестали? Чи просто навчилися дивитися їм у вічі.

І ось вони стоять на палубі. Вітер, солоний, як сльози, б'є в обличчя. Вони дивляться на горизонт. Що вони бачать? Можливо, себе. Можливо, щось більше. Але тепер вони знають: шлях, який вони обирають, — це не просто дорога. Це щось, що залишиться з ними назавжди. Чи то назавжди? Хто знає. Але вони готові. Чи то здається?